18.11.2019 | 09:32

Нові закони про РРО не змінюють правила спрощеної системи оподаткування

         Зміни до законодавства щодо застосування РРО не погіршують правил використання спрощеної системи оподаткування. Більше того, цими законами по другій групі фізичних осіб-підприємців – платників єдиного податку  збільшується  ліміт з 1,5 до 2,5 мільйонів».

          Це означає, що  частина підприємців, які зараз працюють на ІІІ групі, перейдуть до ІІ, відтак – платитимуть менше.  Нагадаємо, платники єдиного податку ІІ групи сплачують до 20% мінімальної зарплати (зараз це 834,60 грн), а платники єдиного податку ІІІ групи – 3% від обороту "плюс" ПДВ, або 5% від обороту.

          Крім того, реєстратори розрахункових операцій не потрібно використовувати спрощенцям І групи (річний дохід до 300 тис. грн), а також фізичним особам, які продають на ринку власні вживані речі або продукти власного підсобного господарства.

«Третя група – це, як правило, послуги – юридичні чи ІТ. Вони фактично будуть обліковуватися так, як і сьогодні. Тому,ці закони насамперед не направлені на додатковий тягар, на зміну правил щодо обліку товарів».

            Облік товарів є обов’язковим тільки для виключних видів діяльності. Це стосується торгівлі підакцизними товарами, складною побутовою технікою, лікарськими засобами.  Для інших фізичних осіб-підприємців облік товарів буде не обов’язковим.

Втрачене реєстраційне посвідчення на РРО: чи передбачена відповідальність?

        Основним нормативно-правовим актом, що регулює розрахункові операції, є Закон України від 06 липня 1995 року № 265/95-ВР «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» (далі – Закон № 265), який є спеціальним законом. Дія Закону № 265 поширюється на усіх суб’єктів господарювання, їх господарські одиниці та представників (уповноважених осіб) суб’єктів господарювання, які здійснюють розрахункові операції у готівковій та/або безготівковій формі.

         Встановлення норм щодо незастосування реєстраторів розрахункових операцій (далі – РРО) в інших законах, крім Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року № 2755-VI із змінами та доповненнями, не допускається.
         Законом № 265 та нормами чинного законодавства відповідальності до суб’єктів господарювання за втрату реєстраційного посвідчення на РРО не передбачено.
         Разом з тим, відповідно до п. 4 розд. III Порядку реєстрації та застосування реєстраторів розрахункових операцій, що застосовуються для реєстрації розрахункових операцій за товари (послуги), затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 14.06.2016 № 547 із змінами та доповненнями (далі – Порядок), суб’єкти господарювання, які використовують РРО для здійснення розрахункових операцій у готівковій та/або безготівковій формі (із застосуванням платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо) при продажу товарів (наданні послуг) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг, зобов’язані, зокрема, зберігати на місці проведення розрахунків реєстраційне посвідчення за ф. № 3-РРО (додаток 3 до Порядку) (далі – реєстраційне посвідчення) та останню довідку про опломбування РРО або їх копії.
         Пунктом 2 глави 3 розд. ІІ Порядку встановлено, що у разі втрати реєстраційного посвідчення або непридатності його для використання суб’єкт господарювання або представник суб’єкта господарювання протягом п’яти робочих днів, що настають за днем, коли виникли підстави для заміни реєстраційного посвідчення за ф. № 3-РРО, подає до контролюючого органу за місцем реєстрації РРО реєстраційну заяву про реєстрацію реєстраторів розрахункових операцій за ф. № 1-РРО (додаток 1 до Порядку) (далі – реєстраційна заява) з позначкою «Перереєстрація» із зазначенням причини перереєстрації.
         Після отримання документів у разі відсутності підстав для відмови посадова особа контролюючого органу не пізніше двох робочих днів з дня подання реєстраційної заяви проводить перереєстрацію РРО шляхом внесення змін до інформаційної системи ДПС та видає суб’єкту господарювання нове реєстраційне посвідчення.

         Отже, нормами чинного законодавства відповідальності до суб’єктів господарювання за втрату реєстраційного посвідчення на РРО не передбачено.
         При цьому суб’єкт господарювання, який втратив реєстраційне посвідчення, повинен подати у зазначений термін до контролюючого органу за місцем реєстрації РРО реєстраційну заяву з позначкою «Перереєстрація» з метою його поновлення.

У разі внесення змін до облікових даних юридичних осіб необхідно повідомляти про них контролюючі органи за неосновним місцем роботи

        Головне управління ДПС у Харківській області інформує, що платники податків - юридичні особи та відокремлені підрозділи юридичних осіб зобов’язані подати відомості стосовно осіб, відповідальних за ведення бухгалтерського та/або податкового обліку юридичної особи, відокремлених підрозділів юридичної особи до контролюючого органу у 10-денний строк з дня взяття на облік чи виникнення змін у облікових даних платників податків, шляхом подання заяви за формою № 1-ОПП або за формою № 1-РПП з позначкою «Відомості про особу, відповідальну за ведення бухгалтерського та/або податкового обліку». У разі надходження від державних реєстраторів відомостей про внесення змін до Єдиного державного реєстру щодо платників податків, а також надходження від платників податків заяв за формами № 1-ОПП, № 5-ОПП з позначкою «Зміни», «Відомості про особу, відповідальну за ведення бухгалтерського та/або податкового обліку» або за формою № 1-РПП з позначкою «Перереєстрація, зміни», «Відомості про особу, відповідальну за ведення бухгалтерського та/або податкового обліку» контролюючі органи вносять відповідні зміни до Єдиного банку даних юридичних осіб або Реєстру самозайнятих осіб.

            Відомості стосовно осіб, відповідальних за ведення бухгалтерського та/або податкового обліку юридичної особи, також оновлюються контролюючими органами у Єдиному банку даних юридичних осіб на підставі реєстраційної заяви платника податку на додану вартість (про реєстрацію, перереєстрацію або внесення змін), якщо така реєстраційна заява була подана в один із способів, визначених п. 183.7 ст. 183 розд. V ПКУ, та задоволена контролюючим органом. У цьому разі платник податків звільняється від подання до контролюючого органу заяви за формою № 1-ОПП або за формою № 1-РПП у зв’язку із зміною відомостей стосовно осіб, відповідальних за ведення бухгалтерського та/або податкового обліку юридичної особи.

              У разі виникнення змін у даних або внесення змін до документів, що подаються для взяття на облік згідно з Порядком № 1588, крім змін, які вносяться до ЄДР, та змін, про які платник податків повідомив за основним місцем обліку, платник податків зобов’язаний протягом 10 календарних днів з дня внесення змін подати до контролюючого органу уточнені документи в такому самому порядку, як і при взятті на облік. Додаткова реєстраційна заява за формами № 1-ОПП, № 5-ОПП подається з позначкою «Зміни» або за формою № 1-РПП - з позначкою «Перереєстрація, зміни» (п. 9.2 розд. IX Порядку № 1588).

Як зареєструвати книгу обліку ФОП – платнику єдиного податку

           Наказом Міністерства фінансів України від 19.06.2015 №579 затверджені Порядок ведення книги обліку доходів для платників єдиного податку першої, другої та третьої груп, які не є платниками податку на додану вартість, та Порядок ведення книги обліку доходів і витрат для платників єдиного податку третьої групи, які є платниками податку на додану вартість (далі – Порядки).

            Книга обліку доходів (книга обліку доходів і витрат) ведеться за вибором платника податку, зокрема, в паперовому вигляді (п. 2 Порядків).

            Відповідно до п. 3 Порядків у разі обрання платником податку ведення книги обліку доходів (книги обліку доходів і витрат) в паперовому вигляді:

1) платник податку зобов’язаний подати до контролюючого органу за основним місцем обліку примірник книги обліку доходів (книги обліку доходів і витрат), на титульному аркуші якої зазначаються: прізвище, ім’я та по батькові, реєстраційний номер облікової картки платника податків або серія та номер паспорта для фізичних осіб, які мають відмітку в паспорті про право здійснювати будь-які платежі за серією та номером паспорта, податкова адреса;

2) книга обліку доходів (книга обліку доходів і витрат) прошнурована, пронумерована безоплатно реєструється в контролюючому органі, зокрема, засвідчується підписом керівника або заступника керівника контролюючого органу та скріплюється печаткою.

             З урахуванням типової інформаційної картки адміністративної послуги «Реєстрація книги обліку доходів та книги обліку доходів і витрат платникам єдиного податку», затвердженої наказом Державної фіскальної служби України від 19.04.2019 №320 «Про затвердження типових інформаційних та технологічних карток адміністративних послуг», строк надання адміністративної послуги становить 1 робочий день.

Чи потрібно суб’єкту господарювання, який використовує для власних потреб (зберігання та заправки власних транспортних засобів) транспортний засіб – паливозаправник отримувати ліцензію на зберігання пального.

          ДПС України на офіційному вебпорталі за посиланням https://tax.gov.ua/nove-pro-podatki--novini-/397248.htmlповідомила, що видача ліцензій на право зберігання пального на транспортний засіб – паливозаправник не передбачена, так як транспортний засіб не є місцем зберігання пального у розумінні Закону України від 19 грудня 1995 року № 481/95-BP«Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та пального» із змінами та доповненнями (далі – Закон № 481).

           У разі здійснення суб’єктом господарювання діяльності із зберігання пального (власного або отриманого від інших осіб) із зміною або без зміни його фізико-хімічних характеристик на території (місці), де розташовані, зокрема, ємності, що використовуються для зберігання пального на праві власності або користуванні,          Товариству необхідно отримати ліцензії на право зберігання пального на кожне місце зберігання, крім випадків, передбачених Законом № 481, коли така ліцензія не отримується.

ДПС роз’яснює:

Місце зберігання пального– місце (територія), на якому розташовані споруди та/або обладнання, та/або ємності, що використовуються для зберігання пального на праві власності або користування (ст. 1 Закону № 481).

Зберігання пального– діяльність із зберігання пального (власного або отриманого від інших осіб) із зміною або без зміни його фізико-хімічних характеристик (ст. 1 Закону № 481).

Зберігання пального здійснюється суб’єктами господарювання всіх форм власності за наявності ліцензії (ст. 15 Закону № 481).

Суб’єкти господарювання отримують ліцензії на право зберігання пального на кожне місце зберігання пального (ст. 15 Закону № 481).

Тимчасово, до 01 січня 2022 року, суб’єкти господарювання можуть отримувати ліцензію на:

- право виробництва пального;

- право оптової або роздрібної торгівлі пальним;

- право зберігання пального на відповідне місце здійснення такої діяльності

без подання акта вводу в експлуатацію об’єкта або акта готовності об’єкта до експлуатації, або сертифіката про прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об’єктів, або інших документів, що підтверджують прийняття об’єктів в експлуатацію відповідно до законодавства, щодо об’єктів, необхідних для здійснення відповідної діяльності, за умови подання копій документів, що підтверджують право власності на такі об’єкти нерухомого майна, виданих у встановленому законодавством порядку до 01 січня 2014 року.

Ліцензія на право зберігання пального не отримується на місця зберігання пального, що використовуються:

(ст. 15 Закону № 481)

- підприємствами, установами та організаціями, які повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевого бюджету;

- підприємствами, установами та організаціями системи державного резерву;

- суб’єктами господарювання для зберігання пального, яке споживається для власних виробничо-технологічних потреб виключно на нафто- та газовидобувних майданчиках, бурових платформах і яке не реалізується через місця роздрібної торгівлі.

Можна зберігати пальне

без отримання ліцензії на право зберігання пального в місцях, на які отримані відповідні ліцензії:

 - виробництва пального;

- роздрібної торгівлі пальним;

- оптової торгівлі пальним.

Інших виключень щодо отримання суб’єктами господарювання ліцензій на право зберігання пального норми Закону № 481 не містять.

Відповідно до ст. 17 Закону № 481 за порушення норм цього Закону щодо виробництва і торгівлі, зокрема пальним, та зберігання пального посадові особи і громадяни притягаються до відповідальності згідно з чинним законодавством.

Законом № 481 не встановлено окремих застережень щодо місткості, розміщення, характеристик обладнання та/або ємностей, що використовуються для зберігання пального.

Враховуючи вищевикладене, транспортний засіб не є місцем зберігання пального в розумінні Закону № 481, тому видача ліцензій на право зберігання пального на транспортний засіб – паливозаправник не передбачено. При цьому ліцензію на право зберігання пального слід отримувати на місце, на якому розташований паливозаправник, як ємність, яка використовується для зберігання пального.

 

Розрахунок найманих працівників у ФОП –платника єдиного податку : на що звернути увагу

          ГУ ДПС у Харківській області звертає увагу, що при розрахунку загальної кількості осіб, які перебувають у трудових відносинах з платником єдиного податку - фізичною особою, не враховуються наймані працівники, які перебувають:

- у відпустці у зв'язку з вагітністю і пологами,

- у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею передбаченого законодавством віку,

- працівники, призвані на військову службу під час мобілізації, на особливий період.

          Одним із критеріїв перебування на спрощеній системі оподаткування для підприємців - платників єдиного податку 2-ї групи є не перевищення кількості осіб, які одночасно перебувають з ним у трудових відносинах 10 осіб.

          Тобто, з метою перевірки права перебування на спрощеній системі оподаткування, при розрахунку загальної кількості найманих осіб у підприємця, не враховуються вищезазначені працівники.

           Зазначена норма передбачена п.п. 291.4.1 ст. 291 Податкового кодексу України.

 

Власник транспортного засобу протягом року змінився: хто сплачує транспортний податок?

           Головне управління ДПС у Харківській області нагадує, що платниками транспортного податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які мають зареєстровані в Україні згідно з чинним законодавством власні легкові автомобілі, з року випуску яких минуло не більше п'яти років (включно) та середньо ринкова вартість яких становить понад 375 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року.

           Така вартість визначається Міністерством економічного розвитку і торгівлі України за методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України, станом на 1 січня податкового (звітного) року виходячи з марки, моделі, року випуску, об'єму циліндрів двигуна, типу пального (п.267.1, 267.2 ст.267 Податкового кодексу України (далі - ПКУ).

           Якщо  протягом звітного року відбувся перехід права власності на об'єкт оподаткування від одного власника до іншого, податок обчислюється попереднім власником за період з 1 січня цього року до початку того місяця, в якому він втратив право власності на зазначений об'єкт оподаткування, а новим власником - починаючи з місяця, в якому він набув право власності на цей об'єкт.

             Податкові органи надсилають податкове повідомлення-рішення новому власнику після отримання інформації про перехід права власності (п.п.267.6.2 п.267.6 ст.267 ПКУ)

             За об'єкти оподаткування, придбані протягом року, податок сплачується пропорційно кількості місяців, які залишилися до кінця року, починаючи з місяця, в якому проведено реєстрацію транспортного засобу.

              У разі спливу п'ятирічного віку легкового автомобіля протягом звітного року податок сплачується за період з 1 січня цього року до початку місяця, наступного за місяцем, в якому вік такого автомобіля досяг (досягне) п'яти років.

Які господарські операції є контрольованими

        Критерії визначення господарських операцій контрольованими встановлені п.п. 39.2.1.1 п.п. 39.2.1 п. 39.2 ст. 39 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року N 2755-VI, зі змінами та доповненнями (далі - ПКУ).

         Контрольованими операціями є господарські операції платника податків, що можуть впливати на об’єкт оподаткування податком на прибуток підприємств платника податків, що здійснюються:

з пов’язаною особою – нерезидентом;

через комісіонерів - нерезидентів при здійсненні зовнішньоекономічних господарських операцій з продажу та/або придбання товарів та/або послуг;
з нерезидентами, зареєстрованими у державах (на територіях), що включені до переліку держав (територій), затвердженого Кабінетом Міністрів України,  або які є резидентами цих держав;

з нерезидентами, які не сплачують податок на прибуток (корпоративний податок), у тому числі з доходів, отриманих за межами держави реєстрації таких нерезидентів, та/або не є податковим резидентом держави, в якій вони зареєстровані як юридичні особи. Перелік організаційно-правових форм таких нерезидентів в розрізі держав (територій) затверджується Кабінетом Міністрів України;
між нерезидентом та його постійним представництвом в Україні (у тому числі внутрішньогосподарські розрахунки).

         Господарськи операції визнаються контрольованими, якщо одночасно виконуються такі умови:

річний дохід платника податків від будь-якої діяльності, визначений за правилами бухгалтерського обліку, перевищує 150 млн грн. (за вирахуванням непрямих податків) за відповідний податковий (звітний) рік;

обсяг таких господарських операцій платника податків з кожним контрагентом, визначений за правилами бухгалтерського обліку, перевищує 10 млн грн. (за вирахуванням непрямих податків) за відповідний податковий (звітний) рік.

         Господарські операції, що здійснюються між нерезидентом та його постійним представництвом в Україні, визнаються контрольованими, якщо обсяг таких господарських операцій, визначений за правилами бухгалтерського обліку, перевищує 10 млн. грн. (за вирахуванням непрямих податків) за відповідний податковий (звітний) рік.

ФОП прийняв на роботу інваліда: яку ставку ЄСВ застосовувати

         Головне управління ДПС у Харківській області нагадує, що  Законом України від 23.11.2018 № 2628-VIII"Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких інших законодавчих актів України щодо покращення адміністрування та перегляду ставок окремих податків і зборів» внесено зміни до частини 13 статті 8 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування".

         Відповідно до внесених змін, з 01 січня 2019 року ФОП до заробітної плати найманих працівників, що є особами з інвалідністю, мають право  застосовувати ставку єдиного соціального внеску у розмірі 8,41% .

         Нагадуємо, що до набуття чинності вказаними змінами до Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування", ставка єдиного внеску 8,41% до заробітної плати осіб з інвалідністю поширювалась лише на роботодавців - юридичних осіб, фізичні особи - підприємці сплачували ЄСВ за найманих працівників – інвалідів за загальною ставкою 22%.

Що є об’єктом житлової нерухомості?

         Головне управління ДПС у Харківській області інформує, що згідно з нормами Податкового Кодексу, об’єктами житлової нерухомості є будівлі, віднесені відповідно до законодавства до житлового фонду, дачні та садові будинки.
       Згідно із п.п. 14.1.129.1 п.п. 14.1.129 п. 14.1 ст. 14 ПКУ будівлі, віднесені до житлового фонду поділяються на такі типи:
а) житловий будинок – будівля капітального типу, споруджена з дотриманням вимог, встановлених законом, іншими нормативно-правовими актами, і призначена для постійного у ній проживання. Житлові будинки поділяються на житлові будинки садибного типу та житлові будинки квартирного типу різної поверховості. Житловий будинок садибного типу – житловий будинок, розташований на окремій земельній ділянці, який складається із житлових та допоміжних (нежитлових) приміщень;
б) прибудова до житлового будинку - частина будинку, розташована поза контуром його капітальних зовнішніх стін, і яка має з основною частиною будинку одну (або більше) спільну капітальну стіну;
в) квартира – ізольоване помешкання в житловому будинку, призначене та придатне для постійного у ньому проживання;
г) котедж – одно-, півтораповерховий будинок невеликої житлової площі для постійного чи тимчасового проживання з присадибною ділянкою;
ґ) кімнати у багатосімейних (комунальних) квартирах - ізольовані помешкання в квартирі, в якій мешкають двоє чи більше квартиронаймачів.
        Садовий будинок – будинок для літнього (сезонного) використання, який в питаннях нормування площі забудови, зовнішніх конструкцій та інженерного обладнання не відповідає нормативам, установленим для житлових будинків (п.п. 14.1.129.2 п.п. 14.1.129 п. 14.1 ст. 14 ПКУ).
         Дачний будинок – житловий будинок для використання протягом року з метою позаміського відпочинку(п.п. 14.1.129.3 п.п. 14.1.129 п. 14.1 ст. 14 ПКУ).

Оподаткування податком на додану вартість засобів індивідуального захисту, на які не закінчився термін використання

          На роботах із шкідливими та небезпечними умовами праці, а також на роботах, пов’язаних із забрудненням або несприятливими метеорологічними умовами, працівникам видаються безоплатно за встановленими нормами спеціальний одяг, спеціальне взуття та інші засоби індивідуального захисту (далі – ЗІЗ), а також мийні та знешкоджувальні засоби.

            Операції з  надання працівникам ЗІЗ, необхідних для виконання ними професійних обов’язків, в межах переліку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27.06.2003№994 «Про затвердження переліку заходів та засобів з охорони праці», та передбачених у нормативно-правових актах з охорони праці за нормами безоплатної видачі працівникам ЗІЗ, не є операціями з постачання товарів, тому такі операції не підлягають оподаткуванню податком на додану вартість.

            Придбані ЗІЗ є власністю роботодавця, вони обліковуються як інвентар і підлягають обов’язковому поверненню працівниками, зокрема у разі звільнення з підприємства.

              У разі, якщо працівник платника податку звільняється, але термін використання ЗІЗ не настав і його вартість утримується із заробітної плати працівникау зв’язку з тим, що такий одяг не повертається платнику податку, то такий платник податку повинен нарахувати податкове зобов’язання виходячи з бази оподаткування, визначеної згідно зі ст. 188 Податкового кодексу України.

З 01 січня 2020 платники подаватимуть декларацію про майновий стан і доходи за новою формою

         Головне управління ДПС уХарківській області повідомляє, що з 01 січня 2020 року платники податків подаватимуть декларацію про майновий стан і доходи за новою формою. Зміни до форми податкової декларації внесені наказом Міністерства фінансів України від 25.04.2019 № 177 «Про внесення змін до наказу Міністерства фінансів України від 02 жовтня 2015 року № 859».

         Нова форма податкової декларації від діючої відрізняється деякими особливостями, а саме:

- рядок 8 декларації «Категорія платника» доповненоновим критерієм «особа, яка заявляє право на податкову знижку», який застосовується для громадян, які декларують право на податкову знижку;

- розрахунок суми податку на доходи фізичних осіб, на яку зменшуються податкові зобов’язання при використанні права на податкову знижку, виокремлено у додаток Ф3;

- у розділі ІІ декларації «Доходи, які включаються до загального оподатковуваного доходу» додатково виокремлено доходи «нарахований (виплачений, наданий) у формі винагород та інших виплат відповідно до умов цивільно - правового характеру» та  «дохід, отриманий від фізичної особи – орендаря, який не є податковим агентом фізичної особи – орендодавця, від надання в оренду (суборенду, емфітевзіс) земельних ділянок, земельних часток (паїв), виділених або не виділених у натурі (намісцевості), які розташовані за місцезнаходженням, відмінним від податкової адреси орендодавця».

         Звертаємо увагу що з 01.01.2019 сплата податку на доходи фізичних осіб з доходів, отриманих від надання в оренду (суборенду, емфітевзіс) земельних ділянок, земельних часток (паїв), виділених або не виділених у натурі (на місцевості), здійснюється відповідно до Податкового та Бюджетного кодексів України за місцезнаходженням таких земельних ділянок (часток, паїв), тому в новій формі декларації передбачені зміни у порядку розрахунку податкових зобов’язань з податку.

          Податкові зобов’язання по військовому збору з доходів, отриманих від фізичної особи – орендаря, який не є податковим агентом фізичної особи – орендодавця, від надання в оренду (суборенду, емфітевзіс) земельних ділянок, земельних часток (паїв) відповідно до вимог Податкового Кодексу визначаються в податковій декларації. Сплата таких зобов’язань з військового збору здійснюється за податковою адресою.